Шлях повернення від військової служби до цивільного життя й кар’єри рідко буває прямим — найчастіше його доводиться прокладати заново. У Бориславській громаді ця стежка починається не з резюме чи співбесіди, а з гірськолижного схилу та велосипедної траси. Творці місцевого проєкту “Вершини мужності” переконані: щоб повернутися до комфортного й насиченого життя, людина спочатку має відчути задоволення від руху та підтримку плеча поруч.
Втіленням цього підходу став цілорічний осередок на базі гірськолижного комплексу “Буковиця”. Його головна мета — фізична та психологічна реабілітація ветеранів та ветеранок. У хабі можна займатися спортом, отримати кар’єрну консультацію й просто бути серед своїх. Втім, це не закритий простір лише для військових: поруч із ними відпочивають звичайні туристи й проводять час родини.
Проєкт реалізується за підтримки REYOIN — “Сприяння соціально-економічній інтеграції українців, які повертаються з-за кордону, внутрішньо переміщених осіб та населення приймаючих громад в Україні”. Його впроваджує Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Уряду Німеччини.
«Усі ми працюємо сьогодні з однією метою — щоб люди залишалися у своїх громадах, будували там життя і працювали. Коли говоримо про ринок праці, часто оперуємо цифрами й відсотками. Але за ними завжди стоять люди: ті, хто повернувся з-за кордону, ті, хто втратив дім через війну, ті, хто починає життя заново», — каже координаторка проєкту REYOIN (GIZ Україна) Тетяна Грона.
У чому проблема?
Створити метч між людьми і вакансіями
Бориславська громада — це понад 41 тисяча мешканців, із яких близько 23,4 тисячі — люди працездатного віку. За час повномасштабної війни громада також прийняла близько 3 тисяч внутрішньо переміщених людей, переважно жінок.
На місцевому ринку праці вакансій більше, ніж зареєстрованих безробітних: приблизно 200 проти 100. Водночас роботодавцям бракує працівників певних професій — зокрема водіїв, зварювальників, фрезерувальників. Серед зареєстрованих безробітних 83% становлять жінки. Попит роботодавців і навички людей, які шукають роботу, часто не збігаються.
Для ветеранів та ветеранок повернення до роботи теж має нюанси й буває різним. Комусь потрібно опанувати нову професію чи адаптувати попередній досвід до інших умов, а хтось потребує просто часу та безпечного простору, щоб визначитися з наступним кроком.
Яке рішення?
Поступове повернення у суспільне життя
Для того, аби допомогти ветеранам та ветеранкам з громади відновитися й мати орієнтир у кар’єрі, вирішили почати з адаптивного спорту. Адже він дає змогу підлаштувати фізичну активність під можливості та потреби конкретної людини, знову відчути своє тіло й зрозуміти власні спроможності. А доданою вартістю локації на базі гірськолижного курорту є фантастична природа навколо.
Взимку тут проводять заняття з адаптивного лижного спорту, а в теплу пору року — тренування з адаптивного велоспорту. Важливою частиною моделі проєкту “Вершини мужності” є спільний простір. На “Буковиці” ветерани після поранень, люди, які пережили полон, та родини загиблих займаються спортом і живуть у спільному просторі з іншими відвідувачами комплексу. Тобто адаптивний спорт тут не ізолює людей у “спеціальних осередках”, а повертає їх у звичайне суспільне життя.
«Ми почали працювати з ветеранами минулого зимового сезону у 2025 році. Спочатку зосередилися на ветеранах з ампутаціями нижніх кінцівок: поставили на лижі близько 30 людей. Наші інструктори спеціально їздили на навчання до США, щоб опанувати роботу з адаптивним лижним спортом. Після цього закупили аутригери — спеціальне обладнання, яке допомагає людям з ампутаціями кататися на лижах», — розповідає Віталій Мицак, співвласник гірськолижного комплексу “Буковиця”.
Для інструктора проєкту Назара Гнатковського важливо, що в такому форматі немає універсального сценарію тренування — кожне заняття залежить від конкретної людини.
«Адаптивне тренування підлаштовується під конкретну людину. Потрібно враховувати її фізичні можливості, стан, рівень підготовки, особливості після травм чи протезування. Найважливіше — безпека, комфорт і поступове навантаження, а не просто виконати вправу за будь-яку ціну», — пояснює Назар Гнатковський.
Влітку команда продовжила роботу. Для проєкту придбали 14 велосипедів і додатково адаптували їх для людей з ампутаціями нижніх кінцівок. Нині ними користуються охочі з різними травмами та пораненнями. Команда також працює над адаптацією велосипедів для людей з ампутаціями верхніх кінцівок.
За цей час через програму “Вершини мужності” пройшли близько 200 людей. Окрім ветеранів, до розвитку цього напряму залучають і молодь: близько 50 людей уже познайомилися з професією інструктора з адаптивного спорту. Це дає громаді власних фахівців, які зможуть розвивати напрям й надалі.
Як це працює?
Знайти коло “своїх”
Команда проєкту “Вершини мужності” виходить із принципу спочатку рух — потім робота. Спершу людина приходить у середовище, де може рухатися у власному темпі й отримувати підтримку не лише від кола однодумців, а й від професійних психологів.
Результат таких занять для команди вимірюється не лише спортивними досягненнями. Інструктор проєкту Назар Гнатковський помічає, що вже після кількох тренувань ветерани стають розслабленішими.
«Люди стають більш відкритими, впевненішими в собі, частіше спілкуються та пробують щось нове. Навіть за кілька тренувань я бачив, як хлопці починали більше розмовляти між собою, ділитися думками та досвідом. А з деякими ми продовжуємо спілкуватися і після тренувань та підтримуємо дружні відносини. Для мене це показник того, що спорт допомагає не тільки відновитися фізично, а й знайти своє коло спілкування та повернути бажання бути активними», — розповідає Назар Гнатковський.
Наступний етап для учасників — кар’єрна підтримка. Команда проєкту проводить інформаційні зустрічі для ветеранів та ветеранок. На них розповідають про професійне навчання та перекваліфікацію, ваучери на освіту, гранти для започаткування власної справи й онлайн-сервіси. Як результат, людина може поступово визначитися, що робити далі: повернутися до попередньої професії, опанувати нову або використати досвід, здобутий під час занять адаптивним спортом.
Для інструктора проєкту важливим результатом роботи є момент, коли людина сама хоче продовжувати робити щось нове. Зростання впевненості та розуміння власних можливостей — те, що показує Назару Гнатковському: заняття справді працюють і це стосується не тільки контексту фізичної активності.
«Для мене головний показник — коли людина сама хоче продовжувати. Коли після тренування вона виходить із хорошими емоціями і розуміє, що може більше, ніж думала. Цього принципу я дотримуюся протягом усіх шести років своєї роботи інструктором — і в сноубордингу, і зараз у роботі з ветеранами. Для мене важливо не просто навчити людину чогось, а дати їй впевненість у своїх силах і бажання повертатися та розвиватися далі», — говорить Назар Гнатковський.
А що далі?
Грантовий етап завершується, але команда продовжує роботу. Нині на “Буковиці” є 30 велосипедів, які здають в оренду людям, що приїжджають сюди відпочити. Частину придбали самостійно, частину допомогли закупити інші громадські організації. Кошти від оренди допомагають оплачувати роботу інструкторів з адаптивного спорту.
«Модель уже працює і поступово стає самоокупною», — доповнює Віталій Мицак.
Команда також хоче поставити на лижі людей із подвійними ампутаціями. Для цього потрібне спеціальне й дороге обладнання, тож це один із наступних напрямів роботи.
«Ми говоримо про реабілітацію комплексно: вона має бути і фізичною, і психологічною. Тому на комплексі працюють також психологи. Спорт тут — лише частина процесу, але дуже важлива, бо саме через нього людина може повернутися до активності, спілкування і відчути, що перед нею знову відкриваються різні можливості», — говорить Віталій Мицак.
Досвід “Вершин мужності” показує, як спортивна ініціатива у громаді може стати частиною ширшої системи підтримки ветеранів та ветеранок. Тут можна почати з велосипеда чи лиж, а далі — скористатися кар’єрною консультацією, навчанням або іншими інструментами.
Матеріал створено в межах спецпроєкту з фондом “Social Economy Ukraine” про рішення громад, які допомагають людям повертатися до економічного та суспільного життя.
Думки та позиції, висловлені в цьому матеріалі, належать його учасникам і не обов’язково відображають позицію Федерального уряду Німеччини та Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH. Федеральний уряд Німеччини та GIZ Україна не несуть відповідальності за зміст висловлених думок і позицій.